Блог вчителя початкових класів Галь Галини Миколаївни: Методичні надбання

Комунальний навчальний заклад Київської обласної адміністрації

«Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів»

Відділ освіти Макарівської районної державної адміністрації

Формування творчої

особистості в контексті національно-патріотичного

виховання

Підготувала слухач курсів ООЗО

вчитель початкових класів

Бишівської загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів

Галь Галина Миколаївна

Керівники: Гудима В.М.

Ткаченко Л.П.

2016 р.

ЗМІСТ

1. Колективна творча робота учнів 3 класу по темі «Літературна спадщина моїх земляків» _____________________________ 2-38

2. Фотоматеріали до виховного заходу___________________ 39-47

3. Сценарій виховного заходу «Андріївські вечорниці»____48-60

4. Фотоматеріали до виховного заходу___________________61-68

5. Презентація «Літературна спадщина моїх земляків»

Літературна

спадщина

моїх

земляків

МОВА –

втілення думки,

що багатша думка,

то багатша мова.

Максим Рильський

Кожна людина повинна залишити після себе добрий слід на рідній землі .Від неї самої залежить , яким буде той слід, бо «Кожен пізнається по плодах своїх». Ті плоди – то наші діла і вчинки, наші діти, наші думки і слова.

Кожний у дар Божий отримав мову. Усі живі створіння на Землі спілкуються між собою: одні – мовою жестів, інші – мовою звуків. Лише нам, людям – найдосконалішим із жителів Землі – було подаровано можливість спілкування за допомогою мови. Саме завдяки їй ми можемо порозумітися, переказати свої почуття, переживання. З допомогою мови ми бережемо свою історію, передаємо нащадкам неоціненні скарби свого минулого і сучасного.

Кожному народові Бог дав землю – її називають Батьківщиною – і мову, - про яку кажуть – рідна. Їх передавали з покоління в покоління й берегли як найцінніший скарб. Нам, українцям, Бог дав багату й прекрасну землю – Україну. Така ж гарна і багата в нас мова – українська. Вона милозвучна, співуча, точна.

Багате наше селище талановитими людьми, особливо майстрами слова.

Відомий український письменник, автор багатьох художніх творів , лауреат премії ім. Лесі Українки Микола Олійник, дитячий письменник Борис Чалий, художник Віктор Клименко, поетеса Любов Легчилова. Зачаровують своїми віршами Стефанія Бедрицька, Тетяна Кромбет, Валерій Обухівський, Людмила Мірошкіна, Віктор Головко, Надія Бойко, Оксана Веремієнко. Перші спроби роблять юні поети: Вікторія Мкртчян, Марина Кулик, Андрій Олександров, Анна Самозван.

Микола Якович Олійник

Микола Якович Олійник народився 9 березня в с. Бишів. Разом із сімєю пережив голодомор у 1932-33рр.Після закінчення Бишівської середньої школи 1940р. вступив на філологічний факультет Київського педінституту ім. Горького. Під час війни в 1941-45 рр.воював на різних фронтах і неодноразово був поранений. Нагороджений орденами і медалями. Працював у редакціях різних газет. Написав багато творів про відомих поетів і письменників. Для дітей – оповідання «Терпкий запах живиці». Створив повість про село Бишів «За красою». Помер 8 січня 1997 р. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

Могила М.Я.Олійника

Пам′ятник М.Я. Олійнику в с. Бишів

Борис Чалий народився 24 червня 1924 року в м. Києві в родині лікарів. Шкільні роки минули в с. Бишів, де його батьки працювали в лікарні. У 1941 році закінчив середню школу у Бишеві. Під час війни добровільно йде на фронт. Закінчив Київський університет ім. Т.Г. Шевченка . Працював у редакціях газет «Зірка», «Молодь України», «Піонерія», «Барвінок». Написав багато творів, в тому числі для дітей казку «Про Барвінка та Ромашку». Відзначений преміями та дипломами. Помер у травні 2008 року.

Стефанія Бедрицька

Бедрицька Стефанія Євгенівна, українка, народилася 10 вересня 1948 року в с. Кудринці Борщівського району Тернопільської області. Проживає в с. Бишів з 1966 р. За фахом – агроном. Працювала в Бишівському радгоспі та в Макарівській райсільгоспхімії. З ранніх років була прихильником ідеї вільної України, її майбутнього процвітання. Творчо виявила себе у малюванні та поезії

Перша любов – це Вітчизна

Україну люблю за поля,

За ріки, за трави пахучі,

Бо тут найбагатша земля ,

Природа навколо квітуча.

Як же її не любити?

Поглянь на степи широкі.

Тут хочу до старості жити

І чути шум річок глибоких.

Люблю Україну свою

Також за гори високі,

Які ще з дитинства мого

Запали у душу глибоко.

Прикарпатська моя сторона,

Тут я очі уперше відкрила –

Тож спасибі тобі, дорога,

Що ти душу мою окрилила.

1973р.

Вікторія Мкртчян

Вікторія Мкртчян народилася 6 квітня 1995 року у м. Києві. У 2000 році переїхала з родиною до Бишева. Любить малювати та писати вірші. Про себе говорить,що :

Я щаслива вже тим, що живу,

Хоч в холодній росі мої ноги ходили.

Квітку щастя свого я знайду

попри все.

І для цього віддам усі сили!

БАТЬКІВЩИНА

Батьківщино моя дорога,

Ти для мене у світі єдина!

Я люблю твої гарні поля,

Де ромашки всміхаються мило,

Де росисто схилилась трава,

Де шипшина намистом укрилась,

Де барвінок росте й сон-трава,

Де верба над водою схилилась.

Я люблю твої гори й долини,

Люблю спів соловейка в саду…

Поміж різних країн у цім світі

Кращу тебе ніде не знайду!

Тетяна Кромбет

Кромбет Тетяна Олександрівна народилася 1950 року у с. Бишів . 1967 року закінчила місцеву школу та вступила до Педагогічного інституту імені Горького, який і закінчила у 1972 р. Працбвала у Бишівській, а згодом і у Мостищенській допоміжній школі- інтернат. Відродила релігійну громаду Свято-Покровської церкви с. Бишів.

КРЕДО

Мене мати купала в чебреці та ромашці,

Мила коси в любистку, лила з м’ятою чай:

Виростай, моя доню, вродлива й щаслива

І науку мою ти завжди пам’ятай.

Рідну землю ніколи не зраджуй, дитино,

Бережи її вірно і щиро плекай.

Вона виручить завжди у тяжку годину –

Подарує тобі щедрий свій урожай.

Спи спокійно в тім світі, рідна мамо моя,

Я звідсіль не поїду за далекі моря.

Рідну землю і хату не продам, не віддам

Лише в спадок нащадкам я своїм передам.

06.03. 1994 р.

Людмила Мірошкіна

Мірошкіна Людмила Андріївна народилася 24 червня 1975 року. Закінчила школу у 1992 р. У 1998 р. закінчила Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. Нині працює вчителем у Мостищенській СЗОШ І-ІІ ступенів

Гімн-пісня Бишева

Пишається з давен козацька слава,

Видніються відомі вітрові млини,

Вертається з минулого мій Бишів –

ивих легенд його святі сини.

Згадаймо городище, як початок

Руїни й попіл, пустку від орди,

Як землю в шляхти вибороли в спадок,

Де наш Палій і Залізняк пройшли.

Приспів:

Мій Бишів - край омріяний віками.

Духовна частка серця, як зерно

Ця пісня, що написана роками,

То процвітай, прославлене село.

Земля батьків шлях долі пам’ятає

Музей, як сповідь воїнів-братів.

Своїх героїв поіменно знає

Земля славетних Змієвих валів.

Ніхто й ніщо на попіл не забутий,

Історія шанує імена.

Про мужність бишівчан згадають люди

і обеліск - криниця край села.

Приспів:

Співай, мій краю, доля в нас єдина,

Шануймо землю, що життя дала.

Мій Бишеве, ти наша Батьківщина,

Майбутнього надійна сторона.

Оксана Веремієнко

Веремієнко Оксана Володимирівна народилася у селі Бишеві 11 травня 1967 р. У 1984 р. закінчила Бишівську середню школу, а Київське державне педагогічне училище №2 – у 1986 р. Нині працює вихователем у Бишівській ЗОШ І-ІІІ ст.

Стоїть хатина біла у саду,

Зливається із білосніжним цвітом.

По стежці я до матінки іду,

Радіючи усьому цьому світу.

Ти притомилась, рідненька моя.

Сядь, відпочинь на призьбі біля хати.

Я все зроблю, бо я ж дочка твоя.

Не треба тут нічого і казати.

Не повернуть нам час назад.

Ой, як же хочеться з тобою посидіти!

Спасибі, рідна, за квітучий сад,

Й за те, що ти живеш на світі!

***********

Опадає березовий лист,

Пісня літа давно вже забута.

І не буде тепла, як колись,

На порозі стоїть зима люта.

Жовте листя за вітром летить,

То спиняється - хоче спочити.

Тільки чути десь ліс гомонить:

«Скоро будем красуні служити».

Відлітаючи в теплий край, журавлі

Прокурличуть: «До зустрічі знову!».

Ну, а осінь усе навкруги

Одяга в золотисту обнову.

БИШІВ – РІДНЕ СЕЛО!

Я народилася у Бишеві – селі,

Воно огорнуте квітучою красою.

У вербах тут щебечуть солов’ї,

Першу любов зустріли тут з тобою.

Ріка Лупа спокійненько тече,

А вітер травам колискової співає.

Старий завод смачні хліби пече,

І матері дітей своїх зростають!

Проклала вперше свій нелегкий шлях до школи,

За ним пробігла швидко й молодість моя.

Назад літа не поверну ніколи,

Та у село вертаюсь знову я.

Куточок мальовничий серцю милий,

Свята земля – де прадіди лежать.

Мій Бишеве, тебе я не покину,

Тут буду свій останній час чекать!

НАДІЯ БОЙКО

Бойко Надія Василівна народилася 30 жовтня 1954 року. У 1970 р. закінчила 8 класів Бишівської школи , після чого вступила до Богуславського педагогічного училища . З 1977 р. працює у Бишівській ЗОШ І-ІІІ ступенів вчителем музики і у дитсадку музичним керівником. Надія Василівна складає сценарії, пише вірші, пародії, пісні.

РІДНА ШКОЛА

Школа моя, рідна школа, -

Я з любов’ю кажу ці слова, -

Хоч будівля твоя і не нова,

Та не зовсім така вже й стара.

Я жила і росла тут з тобою

І до школи ходила щодня.

З усіма я у школі дружила –

І були як одна ми сім’я.

Ти нас грамоти, школо, навчала

І навчала любити книжки,

Твої рідні і близькі нам стали

Ці до школи любимі стежки.

Рідну школу не зможу забути,

Бо давно вже працюю у ній.

Не сама я працюю, з дочкою,

То ж удачі бажаю і їй.

Вже і внуки до школи всі ходять,

Будуть гарно співать, танцювать,

Все, що знаю, умію сама я

Зуміла і їм передать. Школа моя, рідна школа,

Скільки в тебе було вересневих тих свят?

Та щороку ти маниш до себе Усе нових і нових малят.

Р о д и н а

Родина в кожного своя,

І найдорожчий той поріг,

З якого робиш перші кроки,

Який чека тебе з доріг

Ти виростаєш доню, сину,

І линеш високо в політ,

Та пам’ятай свою родину

І добре знай свій родовід.

Прапрабабусю, прадідуся,

Бабусь рідних, дідусів.

Навчи дітей своїх і внуків

Цінити й шанувати їх.

Ти пам’ятай, якого роду

Були наставники твої.

Навчай дітей своїх і внуків

На рідній батьківській землі.

Любов Легчилова

Легчилова Любов Максимівна народилась 13 квітня 1940 р. в Могильовській області (Білорусь). У 1967 р. закінчила Горецьку Сільгоспакадемію , агрономічний факультет. Друкувалась у різних газетах та невеликих збірниках. Її книга «Моє село з легенди випливає» - поетичний збірник . Вона є автором багатьох пісень, покладених на музику.

Орда їм несла не життя –

Не радість несла – рабство й болі,

Щоб зруйнувати в небуття

Село українське і волю.

На бій кривавий і останній

Сліпий їх лицар згуртував.

В ворожім дивувались стані –

Такого в них ніхто не знав!

Нерівні сили, та стоять

Насмерть із ханом мирні люди.

Жорстока азіатська рать…

Що буде, Господи, що буде?

Була б здобута перемога.

Та зрада, як змія повзла.

Повзла з тутешнього порога

В ворожий табір. Доля зла…

В селі ,на горе, породила

Красуню-дівчину якусь.

Вона до хана дріботіла

З острахом, з зрадою…Клянусь.

І ось намет шовковий хана:

«Ідіть! Їх мало! Натиск ще

І ви в оселі. І геть із стану

Орда на штурм. Не вбереже

Ніхто-ніхто. Фортеця пала.

Струмочком кров у яр текла…

Йшли бранці геть. Юрба ридала.

Заграва нищила до тла.

За що чужинцю продавала

Своїх братів,народ.село?

Віки текли, життя минало

Якого довго не було.

Жива та річка, де лупили

Ординці шкіру із людей.

Живих, місцевих. Хвилі змили

Кров їхню несли ніч і день.

Мій Бишеве,як ти змагався

За волю, долю, за життя І ось: і знов село над ставом.

Ти не скорився, не продався, Біліють хати у садах.

А відродився з небуття. Радіють люди , а заграви

Лишили пам'ять у віках.

РАЇСА АТАМАНЕНКО

Атаманенко Раїса Анатоліївна народилася 24 вересня 1958 року в

с. Бишів. Навчалася в Бишівській середній школі. У 1979 році закінчила Ірпінський сільськогосподарський технікум і отримала спеціальність плановик-економіст. Працювала 6 років у Бишівській хлібопекарні бухгалтером- касиром. З 1986р. по 1994р. – продавцем у Бишівському споживчому товаристві.

Захоплюється малюванням, в’язанням. Любить читати поезію Лєрмонтова, колекціонує ліричні вірші.

Крик душі

Україно, ненько Україно!

Як могла терпіти всі ці роки?

Та не впала мати на коліна,

Не зламали дух страшнії муки.

Піднімайсь з руїн, веди до бою,

Станемо пліч-о-пліч ми з братами,

Бо душею, рідна, ми з тобою,

Войовничий дух разом із нами.

Відвоюєм, відберем, відстоїм,

Хай не думають, що ми слабкі та кволі.

Рідну землю нам діди ще заповіли.

І не змусять жити нас в неволі.

Не для того в світі ми живемо,

Щоб війною землю здобувати.

Тож вставай з колін, наша рідненька,

Розправ плечі , наша рідна мати.

АННА САМОЗВАН

Самозван Анна Олександрівна народилася 14.01.1999р. в с. Бишів.

У 2015 році приймала участь у Всеукраїнському учнівському конкурсі МАН «Авторський вірш» і посіла призове 3-є місце. На даний час навчається в 11 класі Бишівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Лист солдату

                                         Цей океан – безмежний.
                                         День – це хвиля. Вітер – плинний час.
                                         Нас здує буревій терпіння,
                                         безмежний океан підніме нас.

                                        Підніме вище неба і покаже,
                                       що ми літати в змозі, ми летим.
                                       Побачим ми впорядкування враже,
                                       під чистим нашим небом тим.

                                       А там гаї квітчають вже врожаї,
                                       і цуценята граються на ганку…
                                       Але не бачу цього я, на жаль,
                                       бо в небі чорна хмара,
                                       і постріли вщухають на світанку.

                                     Коли летиш, ти бачиш ті гранати,
                                    а вище – граду залізяки.
                                     А там, де гай, у бій ідуть солдати,
                                     все відбиваючи ворожії атаки.

                                     А там - сміливі, там - наші герої,
                                    там велич всього українського народу.
                                    Там світ, де не один, не двоє -
                                    дарують в небі сонячну погоду.

                                    І слів нема, щоб все вам передати,
                                   лиш побажаю цілими вернутись
                                   додому, а там чекає мати.
                                   І теплими губами знов її торкнутись…

Уявімо, що народ – це велике гарне дерево, яке виросло на рідній землі. Тоді мова – це його коріння, яке сягає глибини віків. Коли коріння добре, тоді воно росте, буйно квітне і дарує прекрасні плоди. Аж страшно подумати, що може статися з деревом, якщо нищити, псувати й підрізати його коріння!

Ось чому мову потрібно охороняти, берегти і розвивати! І тоді вона тішитиме нас, нею писатимуть чудові твори, друкуватимуть багато нових книг.

І тоді зрадіє Господь, і скаже: « Українці – це справді великий народ, який зберіг і примножив мій дар».

ПОЕТИЧНІ

ПЕРЛИНКИ

Рідний Бишів

Бишів – це мій рідний край.

Тут є річка, поле, гай.

Тут лани широкополі,

Гарний ліс і все навколо!

Ще у Бишеві в селі

Школа є і школярі.

Вчителі чудові тут,

Бо навчають нас труду.

Ще лікарня є в селі –

Всі ми ходимо туди.

Там лікують усіх хворих,

Щоб були вони здорові.

Ще багато чого є.

Все відразу й не розкажеш.

Краще завітай сюди –

От тоді все сам побачиш!

Скрипченко Михайло,

учень 3 класу

Ненька-Україна Батьківщина

Рідна ненька-Україно! Моя рідна Україна!

В моїм серці ти – єдина! В моїм серці і в родині – ти єдина!

Бо твої степи - чудові, Бо твої поля - чудові,

Луки - різнокольорові. Квіти – різнокольорові.

І вгорі - блакитне небо, Угорі – блакитне небо,

І птахів веселий щебет. Й ластівок веселий щебет.

Все це – моя Батьківщина, Все це – моя Україна,

Неповторна Україна! Моя мила Батьківщина!

Чмут Поліна, Атаманюк Марія,

учениця 3 класу учениця 3 класу

Люблю Україну

Я люблю свою країну, Тут є ріки швидкоплинні,

Немов матінка – дитя. Тут є темнії ліси,

Тут є гори, полонини Кущ калини при долині -

Й золотистії поля. Не списать цеї краси!

І це небо- синє-синє,

Як безмежнії моря.

Я кажу кожній дитині:

Любіть так, як люблю я!

Лагерчук Владислав,

учень 3 класу

Найкраща країна

Різні в світі є країни,

Різні люди є у світі,

Різні гори, полонини,

Різні трави, різні квіти.

Але в нас – одна країна,

Найрідніша нам усім,

То – прекрасна Україна,

Нашого народу дім.

Тут шумлять степи безкраї,

Наче вміють говорити.

Тут ясніше сонце сяє,

Тут солодше пахнуть квіти.

Різні в світі є країни,

Гарні є і є багаті.

Та найкраще – в Україні,

Бо найкраще – в рідній хаті!

Чмут Дар’я,

учениця 3 класу

Нескорена Україна

Україна – це моя Батьківщина, Скільки б ворог на неї кидався,

Найгарніша в світі сторона. Захватити її намагався -

Вона для нас, як мати рідна Вона не зламалась і не скорилась,

Дарами своїми щедра. Як червона калина від грози – не

схилилась!

Бо це – наша Україна,

Бо це – наша Батьківщина,

Незалежна, вільна, мирна,

Неповторна і єдина!

Гончар Софія,

учениця 3 класу

Збережімо Батьківщину

Україна – рідна Батьківщина. Хай війна відступає назавжди

Господи , щастя їй дай! І покине домівки усі.

Збережи в ній щасливі родини, Патріоти хай прийдуть додому

Збережи цей родючий край. Всі щасливі, здорові й живі.

Ми – за мир! І ми хочемо жити

В цій країні з любов’ю в душі.

Збережімо свою Батьківщину,

А ти, Господи, нас збережи!

Хоряков Олександр,

учень 3 класу

ФОТОМАТЕРІАЛИ ДО ВИХОВНОГО ЗАХОДУ «Літературна спадщина моїх земляків»

Шануємо визначних письменників: М. Олійника та Б.Чалого.

«Прикарпатська моя сторона…»

«Батьківщино моя дорога! Ти для мене у світі єдина!»

«Мене мати купала в чебреці і ромашці…»

«Шануймо землю, що життя дала…»

Звучить Гімн-Пісня Бишева.

«Спасибі, рідна, за квітучий сад
Й за те, що ти живеш на світі!»

«Опадає березовий лист…»

«Ти пам’ятай, якого роду…»

«Лиш побажаю цілими вернутись…»

«Бо найкраще – в рідній хаті!»

«Все це – моя Батьківщина,

Неповторна Україна!»

«Моя рідна Україна!

В моїм серці і родині – ти – єдина!»

«Вона не зламалась і не скорилась!»

«Бишів – це мій рідний край!»

«Збережімо свою Батьківщину!

А ти, Господи, нас збережи!»

Сценарій виховного заходу

Андріївські

вечорниці

Вчительки початкових класів

Бишівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Галь Г.М.

2015р.

( Лине запис пісні у виконанні Наталії Бучинської «Як у нас на Україні»).

Вчитель: З давніх давен линули по світу слова про Україну, про щирий і працьовитий народ, про її гаї зелені, про тихі ріки та озера, високі гори та безмежні лани. Наша Україна славиться великими традиційними святами та обрядами. Кожен , хто не черствіє душею, хто не сповнений любові, доброти до української спадщини повертається до традицій свого народу.

13 грудня - одне з великих та улюблених свят – день Св. Андрія Первозданного , або, як у народі називають , свято Калити. Народні традиції міцно переплелися з релігійними та отак дійшли до наших днів. Вечір напередодні молодь святкувала як «андріївські вечорниці». Готувались до них у складчину. До однієї господи зносили борошно, крупу, сушені яблука та груші й готували пісну вечерю. Бо ж Пилипівський піст . І обов’язково пекли калиту – цю найвеличнішу ознаку свята. Печеться Калита із прісного тіста у вигляді тонкого коржа. Бо ж рік « стоншився». Посередині з отвором. Прикрашається родзинками , маком, і старші дівчата в цей вечір ворожили і на заміжжя: чи скоро їх віддадуть та яким буде майбутній чоловік. Примічали і якою буде погода.

Сьогодні і ми з вами повернемося трохи в минуле. Щоб відчути красу та поезію древніх обрядів. Давайте ж завітаємо до однієї з українських хат, де на нас вже чекають гостинні господарі.

Дочка: Матусенько, де ви там? Нікого немає! Мабуть, побігла свою куму Наталку кликати на вечорниці(звертається до залу):

Доброго вам вечора, люди добрі! Ой, як багато вас тут зібралося! Ви, напевно, всі хочете побувати на наших вечорницях. Правда?

(входить господиня)

Господиня:О. а хто це тут без мене хазяйнує? Це ти, Софіє? Що це ти тут розповідаєш, балакаєш без зупину. Це вже чиста правда, що в твоєму язиці кісток немає!

Дочка: Мамусенько, так це я розповідаю всім про наші вечорниці. Ой, так хочеться вже швидше їх розпочати і калиту нашу покуштувати!

Господиня: А в кого це ви , Софіє, хочете проводити вечорниці?

Дочка:Як в кого? Та у нас же, мамусенько. Ми ж вами домовились!

Господиня: Ніхто зі мною не домовлявся! І нічого я не знаю! Знайшли місце , де проводити!

Дочка: Мамусенько, та що ви таке говорите! Он подивіться , скільки людей зібралося у нас. Що ми їм скажемо? Кажіть, чи дозволите в нашій хаті

вечорниці проводити? Що люди скажуть, що в цілому селі не знайшлося хати на вечорниці! Раз тат, тоді я піду!

Господиня: Ой, Софієчко, постривай! Та я ж пожартувала! Коли так, то я дозволяю!

Дочка: Що ж ви нам всім голову морочите! Я біжу покличу дівчат та хлопців!

(вибігає з хати, заходить господар)

Господар: А давай-но, Катерино, ми з тобою присядемо.

(господиня запалює свічку та сідає за стіл)

Господиня: Ось так завжди! Така вже хитра в мене Софійка! Вміє завжди викрутитись. Та ж у мене пішла, Точнісінько, як я була колись молодою.

Господи! Як подумаєш, що коли ми дівували, зачуєш де-небудь вечорниці, так аж тини тріщать… зовсім не те тепер! От скоро вже треті півні заспівають , а вечорниці ще й не починалися. А було колись: сніг мете, мороз тріщить, я ми йдемо, бо долю нашу лише в цю ніч, раз на рік можна відгадати. От і кажуть у народі: «Як Андрія наступає, дівка долю виглядає»!

(У цей час забігає баба Палажка, очіпок збитий, волосся висмикнуте)

Палажка: Люди добрі! Що мені на світі Божому робити? Не можна мені через бабу Параску не то що на селі вдержатися, не можна через неї на світі жити! Набріхує на мене, як скажена собака! Бігає по дворах, та вигадує на мене таке, що й купи не держиться! Чого тільки вона на мене не понабріхувала! Я й сяка, я й така, і носата, і губата, і горлата, і задрипана, ще й до того відьма . (піднімає руки і очі догори) Господи милостивий та милосердний! І що я людям заподіяла? Вже насилу душа моя держиться в тілі. Я не знаю, що вже далі буде! Не можна мені не то що на селі вдержатись , не можна мені на світі жити. Люди добрі! Благословіть мені скоропостижно вмерти! Нехай мій гріх впаде на Парасчину голову!

Баба Параска ( худа, висока , із синяком під оком, хустка набік)

Ой , люди добрі! Що мені на світі Божому робити! Не можна за лихими сусідами на селі вдержатись! Хоч зараз спродуйся, та й вибирайсь на кубанські степи! Але ніхто мені так не допік аж до живих печінок, як та капосна баба Палажка Солов’їха! Боже мій! Так уже її обминаю, обходжу десятою вулицею, отже ж зачепить. Якби я під землею лежала, вона б мене, капосна, і там знайшла! А я собі на лихо вдалась добра. Хоч і сліпа на одне око(доторкується до синяка) , але добре бачу, де що діється. Свята вона та божа! До церкви ходить, Богу молиться. Знаємо, яка вона свята! Йде з церкви, то ще за селом роззявить рота, ладна всіх поїсти, ще за селом язика висолопить, та вже день ладна лаятись. Сидить вона мені отут у печінках. Я ж кажу: хоч зараз пакуйся та й мандруй на кубанські степи!

(Побачили одна одну)

Параска: Ага, так це ти, капосна , мого підсвинка зв’язала!

Палажка: Ах ти сяка-така! Бодай твоє порося вовки з’їли, бодай ти вечора не діждала, як твій підсвинок та поїв же мою цибульку!

Параска: А бий тебе Божа сила! Ще не чула, одколи живу на світі, щоб свині цибулю їли!

Палажка:Ой люта ж я, люта! Не підступай, бо голову провалю кочергою та й на Сибір піду! Я пропаду, але й ти пропадеш!

( кидається до Параски)

Параска: Подивись, лишень, на свою морду, яка вона стала од злості – синя, як буз!

Палажка: А в тебе зелена, як гарбуз!

Господиня: Та годі вже людей смішити.

( обидві замовкають)

Параска: Цур йому, дожилися, що всі сусіди на кутку сміються.

Палажка:Атож! Як почне хтось сваритись, так і говорять, «О, як Параска з Палажкою» . (обіймаються зі словами «Кумасю, серденько»)

Господиня: Та годі вже вам сусідоньки. Андріївські вечорниці . Он скоро дівчата прийдуть, та й хлопці не забаряться. Побігла моя Софійка по них. О, чуєте? Це, мабуть, вони вже йдуть.

(Стук у двері. Заходить Проня Прокопівна)

Господиня:О, доброго вечора, Проню!

Проня: Подождітє,подождітє! Дайте-но я сяду. О, Господі! Чи всьо у мене на свойому місці? Чи по –модньому? Ой, мама моя! Браслєту забула надіть! Не знаю, що мені більше до лиця – чи мано чи манто? А книжки нема? Коли треба, то як на злість десь ісчезає!

Господиня: Для кого ж так чепуришся, краля пансіонська?

Проня: А це моє дєло. Що вам до цього?

Господиня: По якому це ти балакаєш? Забула якого я роду? Ой, якби ти була моєю невісткою, я б тобі прочухана дала!

Проня: Фі! Какі ви необразовані! Понятія нікакого не імеєтє о прілічіях. Я в пансіоні всі науки пройшла. Чула, сьогодні тут на вечорниці збираються

інтересні люди. Особенно красіві мужчини. Я було, як стріну їх, то так стривожусь, що цілу ночь не сплю.

Господиня: Ох, ці вечорниці!...

Проня: Це хорошеє дєло. Здавна в Україні вечорниці гуляли: збиралися вечорами, співали, танцевали.

Господиня: Я теж люблю співати. Особливо «Ой на горі два дубки».

(Співає)

Проня: Голосу нікакого, а всьо туда же! Хлопці на вечорницях красіві були, а уж как вечорами гуляли… Я єму «Ваша люлька шкварчить!» А він до мене: «Єто в грудях моїх шкварчить от любові. У мене такая стремітєльность до вас образовалась»…

Господиня: А дівчата ж які на вечорницях!

Проня: Теж мені кралечки! Понятно, не такі, як я, але гарні трапляються.

(Стукіт у двері)

Господиня: А от і наші кралечки!

(Заходять, співаючи пісню «Посилала мене мати»)

Дівчата: Тітонько, можна до вас на вечорниці?

Господиня: Можна, дівчатка, заходьте ,будь ласка!

Дівчата: Добрий вечір вашій хаті! З Андрієм будьте здорові!

Господиня: І вам вечір добрий! Сідайте у нашій хаті на нашій лаві.

Дівчина: Добрий вечір у вашій хаті!

Ой веселі вечорниці у нас на Україні.

Чули, будуть вечорниці і в оцій хатині!

Господиня: Добрий вечір,любі гості!

Щиро просимо у хату.

І привітну, і багату,

Від зірниці до зірниці

Хай лунають вечорниці!

Дівчина: Гей, на наших вечорницях

І сумний розвеселиться.

Танці, небилиці –

Гарні будуть вечорниці.!

Дівчина: Стрічайте нас пирогами

Білими, смачними.

Бо прийшли ми із піснями

Дзвінко-голосними!

Господиня: Проходьте, гості дорогенькі! Дуже рада господиня,

Дуже рада і хатина.

Дівчатонька, але основної страви – калити – ще немає.

Сьогодні ж Андріїв вечір, а найважливіша ознака його –

калита.

Дівчата: То ще ж не пізно її приготувати.

Господиня: Поспішайте, дівчатонька,

Все приготувати.

Бо пора вже вечорниці

Всім нам починати.

Та ще й запросимо до нас хлопців,

Щоб вони разом із нами

Гарно погуляли.

Андріївні вечорниці

Піснею стрічали.

(Дівчата місять тісто і співають пісню «В кінці греблі шумлять верби»)

Софія: Гарною буде наша калита. Круглою, наче сонечко, наче віночок!

Дівчина: Гори, вогонь, ясно! Спечи нам калиту красно,

Щоб ми її кусали, і горя не знали!

(Господиня бере калиту і підносить до печі, в цей час дівчина окроплює дорогу)

Дівчина: Водице-студенице!

Окропи калиті дорогу,

Від печі до порогу.

А від порогу до стелі,

Щоб ми були гарні та веселі!

Господиня: Дівчата, а давайте поворожимо, поки хлопців немає, бо саме сьогодні ворожили в давнину.

Дівчата: Давайте!Давайте!

( Хтось стукає. Заходить Циганка )

Господиня: Заходь, заходь, сусідонько, до нас на гостину!

(співає «Ой чорна я си чорна)

Циганка:Дякую, що запрошуєте. Почула тілько-но, що ворожити зібралися? А хто ж краще мене вам погадає?

Дівчина: А я боюсь, я ще ніколи не гадала.

Циганка: Дівчатонька, давайте- но поворожіть на взуття. Стаємо від стола до порога. Чия нога на порозі буде, та найперша й заміж вийде.

(гадають)

Циганка: А тепер кидатимемо свої чобітки,куди носочок обернеться, звідтіля і нареченого чекати.

Дівчина: (гадає)Чобіточку мій новенький,

Теплий, теплий і гарненький.

Вкажи носком своїм дорогу,

Хто посланий мені від Бога!

Дівчина: Я і торік чобіток кидала

Та щастя свого не впіймала.

Тож хай тепер оцінять люди,

А може й доля не забуде?(кидає чобіток)

Циганка:А хлопці ж які тут у вас під тином стоять! Легені-красені!

А хочете дізнатися, який нареченим стане?

Дівчата: Хочемо!

Циганка: Беріть палиці, а дівчатам по черзі зав’язуйте очі. Вибирайте суженого.

(гадають)

Дівчина: Досить вже , давайте краще заспіваємо.

(Співають пісню « Била мене мати»)

Господиня: Дівчата, а чи не забули хлопці про вас, щось забарились десь. А може в інші села до дівчат пішли?

Дівчина: Та хай би вони що хоч казали, але й самі знають,що кращих за нас в жодному селі не знайти. О, Чуєте? Вже йдуть!

Хлопець: Дівчата, пустіть –но до хати!

Дівчина: Гарненько попросіть!

Дівчина: Агов, хто такий?

Хлопець: Пес рябий, баран круторогий, ведмідь клишоногий. Пустіть до хати!

Дівчина: Не пустимо до хати, бо дуже вас багато!

Хлопець: Пустіть ліпше, бо буде вам гірше.

Хлопець: Дівчатонька-голубоньки! Та ми прийшли не битися, ми прийшли миритися , і гостинців принесли, і музики привели!

Хлопець: Оце зустрічають нас дівчата, так зустрічають!

Дівчина: Самі винні! До пуття ще й не привіталися, а вже почали залицятися! А так не гоже робити таким поважним парубкам!

Хлопець: Ну що ж, тоді ще раз добрий вечір, дівчата-голуб’ята!

Дівчата: Добрий вечір, хлопці-молодці!

Хлопець: Добрий вечір, господине, Щастя в вашій хаті, Щоб в достатку ви прожили і були багаті!

Господар: Щиро дякую, вам., хлопці. Коли ви до нас з добром прийшли, то , прошу, сідайте, дівчат звеселяйте.

Дівчина: А я вже думала, що вечорниці без парубків будуть.

Хлопець: А дівчата слова не дадуть сказати! Ми заспівати хочемо вам. (співають «Із сиром пироги»)

Дівчата: Ану ж давайте, хто кого переспіває?

(співають частівки)

1.Наші хлопці пустуни 2. А дівчата небожата

Цілий рік збиткують. Люблять лиш хвалитись.

Лиш на свято раз у рік Одна одну обмовляють

Трішки попрацюють. Бо не вміють битись.

3. Наші хлопці – ледацюги, 4. Ой дівчино-дівчинонько!

Не вміють робити. Яка ти, яка ти.

Тільки хочуть біля печі За хлопцями зазираєш,

Свої боки гріти! Не підметеш хати.

5. Ти до мене, ти до мене не ходи 6. Штани мої шаровари,

Куций –коротенький. Штани мої сині!

Бо до мене ходить хлопець Чом до мене дівки липнуть,

Високий тоненький. Як до браги свині!

7. Ой хто ж це, ой хто ж це 8. У селі в нас густо хати,

Пішов понад вербами. Вітер не повіє.

Подивіться – наші хлопці Сама мати ложки миє,

Гучно трусять ребрами! Бо дочка не вміє!

Дівчина: Досить вже сваритись! Давайте веселитись!

Хлопець: А давайте потанцюємо, та й помиримось. (Танець «Карапет»)

Господар: А ну давайте ще й я вас розвеселю – розкажу гумореску.

Переможець

Стадіон. Неділя. Спека.

На доріжці – бігуни.

Незабаром вже примчаться

Всі до фінішу вони.

На трибуні каже жінка:

- Мчать, як вітер хлопці ці!

Мабуть, виграє змагання,

Той, що хустка на лиці.

Чоловік знизав плечима:

І за руку жінку – смик!

- Люба, ти не розібрала,

То не хустка, то язик!

Господиня:Ну й розвеселили ви мене!

Ми ж про калиту забули.

(виносить калиту)

Румяна та ясна,

На весь світ прекрасна!

(Дівчата співають пісню «Ой калита, калита»)

(Стук у двері)

Господиня: І хто там ще в такий час? Ідемо, подивимось.

(Відчинивши двері, злякано тікає. Застрибує Чорт).

Чорт: Всі святкуєте? Всі гуляєте?

Мене, красеня Андрія,

Навіть не згадаєте?

Я – чорт Андрій,

Андрій був батько,

Андрон був дід,

Андрій був дядько.

Династія вся загранична

І бездоганно блискавична.

Ану в цю ж мить стіл накривайте

І калитою пригощайте!(Звертається до господині)

Бо як не станеш пригощати,

Рознесу всю твою хату!

Всю челядь позабираю,

В чортенят понаряжаю.

Ну, як . готово? Ні?

Господиня:Чорте, чорте, постривай!

Ти мене не підганяй.

Є для тебе калита,

Із мукички вилита!

Треба ще її дістать.

Гарно вгору пострибать.

Як дістанеш її там,

То з’їси її всю сам!

(У цей час діти замінюють калиту на іншу, зроблену з папє-маше.

Чорт стрибає, вдає ніби ламає зуб).

Чорт:Ой-Ой-Ой! Ви мене обдурили!

Мої зуби обломили!(Плаче)

Господиня:Ну, годі тобі, чорте, плакать. Пригостимо ми тебе смачненьким.

(Пригощає варениками. Чорт хапає та їсть).

Чорт: От дякую,Що і мене пригостили. Ая вашим Андріям гостинців приніс. Але нехай їх виграють. Я завяжу вам хусточкою очі, а гостинці порозкладаю по підлозі. А тоді закручу вас, І хто перший збере їх, той і матиме!

(в сторону) Ха-ха-ха! Ти бачиш, подумали,що я віддам їм гостинці, от смішні!

Господиня:А ну геть звідси, якщо не вмієш гратися!

(чорт виходить, потупивши голову).

Господиня:(Бере калиту і промовляє)

З калитою будьте здорові!

З калитою золотою,

З пресвітлим святом Андрія!

1Хлопець:

От, нарешті, калита,

Наче сонце золота,

Хто вкусить калити хоч раз.

Той буде першим серед нас.

Нумо, хлопці і дівчата,

Хто з нас буде починати?

2 Хлопець:

Ой, громадо, чесні люди,

Я найпершим хочу бути,

Їду,їду я до річки,

Ой, дайте вкусити калити хоч трішки!

(Діти кусають калиту, виконуючи танок «Ой, на горі жито!).

Господиня: Пригощайтесь, гості дорогії! Хай і ваша хата буде багата хлібом і сіллю, і великим добром. І дітьми хорошими, здоров’ям і піснею, злагодою і сімейним теплом. ( Дівчата пригощають присутніх варениками та пирогами. Звучить запис пісні «Ой вареники у сметані»).